психология и психотерапия

Про прийняття права іншої точки зору на існування

Владлена Дмитрієва
Значну частину сумісної роботи психотерапевта та клієнта займає робота над прийняттям існування іншої точки зору.

Виявляється, що достатньо легко сказати, мовляв, я приймаю чужу точку зору. Визнаю, що інші люди мають право думати не так, як я.

Людина може щиро вважати себе толерантною (тобто такою, яка абсолютно нормально почувається щодо чогось) до іншої думки. Та добре аргументувати це на теоретичному рівні.

Коли ж справа стає дотичною до особистого, наприклад, коли думка іншої людини протирічить нашим світоглядним переконанням, то на практичному рівні ми часто «видаємо» бурхливу реакцію. Оцінюємо іншу точку зору як «неправильну». Обурюємся й щиро не розуміємо, «як вона/він може!» так вважати. Намагаємось переконати в своїй правоті.

Світоглядні суперечності можуть мати дуже широкий спектр – від способу зав'язування шнурків й порядку з'їдання страв на обід до уявлення про норму в стосунках або сексуальній орієнтації.

Тема переконання в даному випадку не має значення. Головне це те, що за ним стоїть світогляд. В залежності від можливості людини прийняти існування думки, що відрізняється від її власної, суперечне переконання буде по-різному сприйматися. Або просто як щось інше (можливо, саме тому цікаве), або як те, що загрожує світогляду. Для людської психіки немає різниці між загрозою фізичному існуванню та моральним цінностям. Для неї обидва варіанти сприймаються як загроза.

В такому випадку спрацьовує одна з реакцій «бийся (дій), тікай, завмри». «Тікай» та «завмри» не є дуже наочними. А з «бийся (дій)» багато хто з нас стикався впродовж свого життя. «Дурниці верзеш!», «Це неправильно!», «Як ти можеш!», «Всі нормальні люди це розуміють!» - такі й подібні ним висловлювання з яскравим емоційним забарвленням втілюють у спілкуванні захист від загрози існуванню.

Той, хто «бився», може не розуміти, чому другий учасник спілкування ображається або відповідає агресивно. Перший вважає, що «просто» сказав правду.

Другий учасник реагує саме на емоційне забарвлення висловлювань. Адже емоції викликають емоції. До того ж оцінка («Це неправильно!», «Дурниці верзеш!») несвідомо сприймається як порушення особистих кордонів, тобто загроза. А як психіка реагує на загрозу, ми вже знаємо.

Визнати право іншої точки зору на існування або реальність існування іншої точки зору не означає погодитись із нею. Або прийняти як керівництво до дій.

Те, як ставитись до іншої думки, є особистим вибором. Робота над прийняттям її права на існування є нелегкою та досить довгою. Та вона, коли стає успішно завершеною, дає клієнтові можливість більш вільно почуватися.

Справжнє визнання права іншої думки на існування звільняє людину від необхідності постійно намагатися «переробити» того, хто має не такі погляди, як в неї. Звільняє від уявлення про те, що достатньо добре пояснити, та інша людина визнає мою точку зору істинною, а свою – неправильною. Не визнає, тому що під висловленими точками зору обох учасників спілкування знаходяться нижні частини айсбергів. А саме особиста історія, життєвий досвід, глибинні переконання, все, що входить до поняття «світогляд».

Людина, яка визнає іншу думку, визнає реальність, в якій живе. Вона може приймати свідомі рішення щодо свого життя, спілкування, стосунків. Знаходити спільні теми спілкування з людьми, які мають різні точки зору та є дорогими для неї. Домовлятися про «мораторії» щодо певних тем. Без сварок та докорів сумління припиняти стосунки, коли світогляди є настільки різними, що немає сенсу витрачати час свого життя на міфічну надію на зміни.

Другие статьи по теме "Психология и психотерапия":