КОТОТЕРАПІЯ

Асертивна поведінка

Асертивна поведінка або асертивність – над цим теж дуже любить працювати психотерапія. Й індивідуальна, й групова. Як завжди, пересічній людини часто-густо не вистачає живих прикладів. Після роз'яснень спеціаліста або прочитання в книжках визначень асертивності наче все зрозуміло. Теоретично. Зазвичай складнощі існують із практичним втіленням. Приклади з кінофільмів теж не є дуже переконливими. Дійсно, легко персонажу бути асертивним, якщо в сценарії вже все прописано! І його поведінка, і відповідь співрозмовника.

Людина морщить лоба й зводить брови, намагаючись осягнути поняття на літеру «а». Й тут лунає напівстогін, напівмявкання, напіввигук. Із цим звуком, що крає серце, простягається на підлозі котик. Вловивши погляд людини (спробуй не поглянь, почувши таке!), жорстко утримує його. А сам повертається кошлатим бочком, тягне оксамитові лапки та наприкінці відкриває теплий животик. І все це – не відводячи погляду від очей людини. Це – вимога почухати пузо. Або «пузочух». Він не кричить, не тупоче ногами й не читає лекцій про зобов'язаність людини зробити цей «пузочух». Але якось так виходить, що людина відкладає свої справи та починає чухати тепле тільце. Стільки часу, скільки потрібно хазяїнові животика.

В серйозній літературі цей приклад, певно, мав бути сформульований таким чином: «вимога «пузочуха» як результат свідомої обізнаності про свої потреби, поваги до них (до себе та оточуючих); впевненість в своєму праві вдовольнити свої потреби».

Другие статьи по теме "Кототерапія":